Втонути у власному смітті! Це не жарт, це реально можливо, бо за рік одна людина генерує майже пів тони сміття. Перевантажені українські полігони, на які вивозять гори відходів отруюють ґрунти, атмосферу та ґрунтові води. І щоб уникнути екологічної катастрофи вчені вже багато років поспіль невпинно повторюють про те, що відходи життєдіяльності необхідно сортувати та правильно утилізувати. І поки ми в Україні робимо свої незграбні спроби сортувати сміття, європейці давно це роблять, бо за недотримання правил сортування їм світить чималий штраф. Сортувати сміття та будувати сміттєпереробні заводи нині не лише доцільно – це вже стало європейським трендом, який має свої вигоди.
Ви запитаєте, кому воно треба те відсортоване сміття? У першу чергу підприємцям, які навчилися на ньому добре заробляти. До прикладу, німці створили цілу галузь, де отримані в результаті переробки сміття матеріали коштують у три, а то й чотири рази більше, ніж сміття з якого їх виготовили. Річний оборот цієї галузі складає понад 200 мільйонів євро і з кожним роком він лише зростає на 14%. Та й робочих місць додалося: 250 тисяч людей не переймаються пошуком роботи.
Такий німецький ресайклінг набув популярності в країнах Азії, які імпортують з Німеччини все більше матеріалів, зроблених зі звичайного сміття.
Нині Німеччина утилізовує 95% всіх відходів, а 25 років тому могла потонути в сміттєвому колапсі.
Цікавою є європейська модель розширеної відповідальності виробника. Так, Іспанія зобов’язала виробників батарейок подбати про їх переробку. Ну, правильно: хочеш заробляти – роби це без загроз для навколишнього середовища, бо «токсів» нам і серед людей не бракує. Та підприємці на те й підприємці, щоб вміти з усього робити гроші. Тому вони створили окрему організацію, яка займається збором та переробкою цих шкідливих розсіювачів ртуті, цинку, свинця, олова, нікелю, магнію, які під впливом сонця випаровуються в атмосферу, звісно, якщо їх просто викинути на смітник. Організації, які займаються переробкою батарейок зацікавлені у тому, щоб переробити їх якомога більше, а все тому, що держава контролює цей процес директивою за якою виробники повинні зібрати щонайменше 45% всіх батарейок, які вони виставили на ринок в попередньому році, і ця цифра постійно зростає.
А звідки ж гроші на утилізацію батарейок? Виробник може закласти необхідні для утилізації кошти у ціну первинного продукту.
Своєю чергою держава повністю контролює процес утилізації та карає високими штрафами тих, хто не дотримується закону.
А якщо хтось досі вважає, що заводи з переробки сміття – це сморід, старі ржаві труби і шлях до ще однієї катастрофи, що ж – ви не були у Відні і не бачили, що такий завод може слугувати окрасою міста, яка ще й приваблює туристів. А де туристи, там і гроші.
Та цей завод не лише красивий. Його можна назвати котельнею: щороку він спалює 265 тонн сміття, опалюючи кілька мікрорайонів столиці Австрії.
Зайнятися фітнесом, скелелазінням, покататися на лижній трасі, яку створили з переробленого пластику, можна у Копенгагені на сміттєпереробному заводі, який постачає електроенергію мешканцям столиці Данії. Тобто виходить, що з допомогою сміття можна не лише грітися, але й прати одяг, заряджати телефон, сушити волосся і робити все, що можливо з допомогою отриманої з нього електрики.
Розглянувши декілька прикладів, ми бачимо, що саме держава є рушієм, який стимулює підприємців братися за розвиток нових галузей і отримувати з цього високі прибутки і водночас рятувати планету від забруднення навколишнього середовища побутовим сміттям. Наша держава сьогодні всіма силами намагається повернути власні кордони, від цього також страждає природа і наше завдання рятувати її хоча б там, де ми можемо. Для цього варто брати приклад з країн, які дбають про довкілля та вміють на цьому заробляти.
Олеся Богдан
Comments